ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Анафраніл

Склад і форма випуску

2 мл розчину для ін'єкцій (1 ампула) містять 25 мг кломіпраміну гідрохлориду;

допоміжні речовини: гліцерин, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин.

Фармакотерапевтична група

Антидепресанти. Неселективні інгібітори зворотного нейронального захоплення моноамінів. 

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Лікувальна дія кломіпраміну здійснюється за рахунок його здатності інгібувати зворотне нейрональне захоплення норадреналіну (НА) і серотоніну (5-НТ), причому найважливішим є пригнічення зворотного захоплення серотоніну.

Кломіпраміну, крім того, властивий широкий спектр інших фармакологічних дій: альфа₁-адренолітична, антихолінергічна, антигістамінна та антисеротонінергічна (блокада 5-НТ-рецепторів).

Кломіпрамін впливає на депресивний синдром у цілому, в тому числі здебільшого на такі його типові прояви, як психомоторна загальмованість, пригнічений настрій і тривожність. Клінічний ефект відзначається зазвичай через 2–3 тижні лікування.

Кломіпрамін має також специфічний вплив при обсесивно-компульсивних розладах, який відрізняється від його антидепресивного ефекту.

Дія кломіпраміну при хронічних больових синдромах, зумовлених або не зумовлених соматичними захворюваннями, пов`язана з полегшенням передачі нервового імпульсу, опосередкованої серотоніном і норадреналіном.

Фармакокінетика

Всмоктування. Після внутрішньом'язового введення кломіпрамін всмоктується повністю. При повторному внутрішньом'язовому або внутрішньовенному введенні Анафранілу^® в дозі 50–150 мг/добу рівноважна концентрація досягається на 2 тижні лікування. Значення рівноважної концентрації кломіпраміну коливаються від 15 до 447 нг/мл, а активного метаболіту — N-десметилкломіпраміну — від 15 до 669 нг/мл.

Розподіл. Зв'язування кломіпраміну з білками плазми крові досягає 97,6%. Уявний об'єм розподілу становить приблизно 12–17 л/кг маси тіла. Концентрації препарату у спинномозковій рідині дорівнюють приблизно 2% від рівня його у плазмі крові.

Кломіпрамін проникає у грудне молоко, де виявляється у концентраціях, близьких до концентрацій у плазмі крові, і проходить через плацентарний бар'єр.

Метаболізм. Основний шлях метаболізму кломіпраміну — деметилювання з утворенням активного метаболіту, N–десметилкломіпраміну. N-десметилкломіпрамін деметилюється декількома ферментами P450, в основному CYP3A4, CYP2C19 і CYP1A2. Кломіпрамін і

N–десметилкломіпрамін гідроксилюються з утворенням 8-гідроксикломіпраміну або

8-гідрокси-N-десметилкломіпраміну. Активність 8-гідроксиметаболітів не визначена in vivo. Кломіпрамін також гідроксилюється по 2 позиції, і N–десметилкломіпрамін може надалі деметилюватися з утворенням дидесметилкломіпраміну. 2- і 8-гідроксиметаболіти виділяються як глюкуроніди із сечею. Виведення активних компонентів, кломіпраміну і

N–десметилкломіпраміну, з утворенням 2- і 8-гідроксикломіпраміну каталізує CYP2D6. Гідроксилювання кломіпраміну і десметилкломіпраміну відбувається під генетичним контролем, подібним до такого дебризохіну. У повільних метаболітів це може призвести до високих концентрацій десметилкломіпраміну, тоді як концентрації кломіпраміну менше піддаються цьому впливу.

Виведення. Після внутрішньовенного і внутрішньом'язового введення кломіпраміну кінцевий період напіввиведення кломіпраміну становить в середньому 25 годин (діапазон коливань — від 20 до 40 годин) і 18 годин відповідно.

Приблизно 2/3 від одноразової дози кломіпраміну виводиться у вигляді водорозчинних кон'югатів із сечею і приблизно 1/3 дози — з калом. У незміненому стані із сечею виводиться приблизно 2% прийнятої дози кломіпраміну і приблизно 0,5% — N-десметилкломіпраміну.

Фармакокінетика в окремих групах хворих. У пацієнтів літнього віку, незалежно від прийнятої дози кломіпраміну, внаслідок зниження інтенсивності метаболізму кломіпраміну концентрації його у плазмі вищі, ніж у пацієнтів молодшого віку. Вплив порушень функції печінки і нирок на фармакокінетику кломіпраміну поки що не вивчений.

Печінкова недостатність. Кломіпрамін метаболізується за участю ферментів CYP2D6, CYP3A4, CYP2C19 і CYP1A2.

Клінічні характеристики

Показання

Дорослі.

• Депресивні стани різної етіології, з різною симптоматикою:
• ендогенні, реактивні, невротичні, органічні, замасковані, інволюційні форми депресії;
• депресія у хворих на шизофренію і при психопатіях;
• депресивні синдроми, що виникають у пацієнтів літнього віку; депресивні стани, зумовлені хронічним больовим синдромом або хронічними соматичними захворюваннями;
• депресивні порушення настрою реактивної, невротичної або психопатичної природи.
• Фобії і панічні розлади (напади).
• Обсесивно-компульсивні синдроми.
• Катаплексія, що супроводжує нарколепсію.
• Хронічний больовий синдром (специфічний больовий синдром при раку, нейропатичний та ідіопатичний больові синдроми).

Протипоказання

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Фармакодинамічна взаємодія

Інгібітори МАО. Не слід призначати Анафраніл^® протягом щонайменше 2 тижнів після відміни інгібіторів МАО (існує ризик розвитку таких тяжких симптомів і станів як гіпертонічний криз, гіперпірексія, міоклонус, ажитація, генералізовані судоми, делірій і кома). Такого ж правила слід дотримуватися, якщо інгібітор МАО призначається після попереднього лікування Анафранілом^®. У будь-якому з цих випадків початкові дози Анафранілу^® або інгібіторів МАО мають бути невеликими, їх слід підвищувати поступово,

під постійним контролем ефектів препарату.

Наявний ризик свідчить, що Анафраніл^® можна застосовувати не раніше ніж через 24 години після відміни інгібіторів МАО-А зворотної дії, таких як моклобемід. Але якщо подібний препарат призначається після відміни Анафранілу^®, тривалість перерви має становити мінімум 2 тижні.

Оскільки антибіотик лінезолід є неселективним зворотним інгібітором МАО, його не слід призначати пацієнтам, які одержують кломіпрамін.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Застосування Анафранілу^® у поєднанні з цими засобами може призвести до посилення дії на серотонінову систему.

Серотонінергічні засоби. Серотоніновий синдром може спостерігатися, коли кломіпрамін застосовують із серотонінергічними препаратами, такими як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs) та інгібітори зворотного захоплення серотоніну й норадреналіну (SNaRIs), трициклічними антидепресантами або солями літію. До і після лікування флуоксетином рекомендується не застосовувати кломіпрамін протягом 2–3 тижнів.

Антиадренергічні препарати, що впливають на нейрональну передачу збудження. Анафраніл^® може знижувати або повністю усувати антигіпертензивну дію гуанетидину, бетанідину, резерпіну, клонідину та альфа-метилдопи. Тому у тих випадках, коли одночасно з прийомом Анафранілу^® необхідне лікування артеріальної гіпертензії, слід застосовувати лікарські засоби іншого типу (наприклад вазодилататори або бета-адреноблокатори).

Симпатоміметичні засоби. Анафраніл^® може посилювати дію на серцево-судинну систему адреналіну, норадреналіну, ізопреналіну, ефедрину та фенілефрину (у тому числі й тоді, коли ці речовини входять до складу місцевих анестетиків).

Засоби, що пригнічують ЦНС. Трициклічні антидепресанти можуть посилювати дію алкоголю та інших засобів, що чинять пригнічувальну дію на ЦНС (наприклад опіатів, барбітуратів, бензодіазепінів або загальних анестетиків).

Антихолінергічні засоби. Трициклічні антидепресанти можуть посилювати антихолінергічну дію ряду лікарських засобів (наприклад фенотіазинів, антипаркінсонічних, антигістамінних препаратів, атропіну, біперидену) на органи зору, ЦНС, кишечник і сечовий міхур. Існує ризик розвитку гіпертермії.

Діуретичні засоби. Сумісне застосування Анафранілу^® з діуретиками може призвести до гіпокаліємії, яка, у свою чергу, збільшує ризик подовження інтервалу QTс та тріпотіння-мерехтіння шлуночків. Гіпокаліємію потрібно пролікувати перед призначенням Анафранілу^®. Слід коригувати також і виникнення інших електролітних відхилень, наприклад гіпомагніємії.

Фармакокінетична взаємодія

Анафраніл^® (кломіпрамін) виводиться переважно шляхом метаболізму. Основний

шлях метаболізму — деметилювання із формуванням активного метаболіту

N-десметилкломіпраміну з подальшим гідроксилюванням і подальшою кон'югацією

N-десметилкломіпраміну і початкової лікарської речовини. Кілька цитохромів Р450 залучені в деметилювання, переважно CYP3A4, CYP2C19 і CYP1A2. Виведення обох активних компонентів відбувається шляхом гідроксилювання, і це каталізує CYP2D6.

Супутнє застосування інгібіторів CYP2D6 може призвести аж до приблизно 3-кратного підвищення концентрації обох активних речовин у пацієнтів з фенотипом прискореного метаболізму дебризохіну/спартеїну, що перетворює їх фенотип на фенотип повільного метаболізму.

Сумісне призначення інгібіторів CYP1A2, CYP2C19 і CYP3A4 припускає підвищення концентрації кломіпраміну і зменшення N-десметилкломіпраміну, тому не обов'язково вплине на загальну фармакологію.

• Підвищена чутливість до кломіпраміну або до будь-яких інших компонентів препарату, перехресна підвищена чутливість до трициклічних антидепресантів групи дибензазепіну.
• Антиаритмічні препарати, наприклад хінідин та пропафенон, які є потужними інгібіторами CYP2D6, не слід призначати у комбінації з трициклічними антидепресантами.
  • Одночасне застосування інгібіторів МАО, а також період менше 14 днів до і після їх застосування. Протипоказано також одночасне застосування селективних зворотних інгібіторів МАО-А (таких як моклобемід) або неселективних зворотних інгібіторів МАО (таких як лінезолід).
  • Нещодавно перенесений інфаркт міокарда.
  • Уроджений синдром подовженого інтервалу QT.
  • Гостра інтоксикації депресантами ЦНС (такими як снодійні, аналгетики або психотропні засоби) або алкоголем.
  • Гостра затримка сечі.
  • Гострий делірій;
  • Нелікована закритокутова глаукома.
  • Гіпертофія простати з остаточною затримкою сечі.
  • Пілоростеноз.
  • Паралітична кишкова непрохідності.
  • Інгібітори MAO, які також потенціюють інгібітори CYP2D6 in vivo, такі як моклобемід, протипоказані для сумісного призначення з кломіпраміном.
  • Антиаритмічні препарати (такі як хінідін і пропафенон), які потенціюють інгібітори CYP2D6, не потрібно застосовувати у комбінації з трициклічними антидепресантами.
  • Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, які є інгібіторами CYP2D6, такі як флуоксетин, пароксетин або серталін, включаючи CYP1A2 і CYP2C19 (наприклад флувоксамін), можливо, також збільшують концентрації кломіпраміну у плазмі крові з відповідними несприятливими ефектами. Стійкий рівень кломіпраміну в сироватці крові збільшується приблизно у 4 рази при одночасному застосуванні з флувоксаміном (N-десметилкломіпрамін зменшується приблизно у 2 рази).
  • Сумісне лікування нейролептиками (наприклад фенотіазинами) може призвести до збільшення трициклічних антидепресантів у плазмі крові, зниження судомного порогу та нападів. Комбінація з тіоризадином може призводити до тяжких серцевих аритмій.
  • Сумісне застосування з тербінафіном, який є сильним інгібітором CYP2D6, може призвести до збільшення експозиції та накопичення кломіпраміну та його N-деметильованих метаболітів. Як наслідок, при сумісному застосуванні препаратів необхідно корегувати дозу Анафранілу^®.
  • Сумісне застосування з антагоністами гістамін (Н₂)-рецепторів, циметидином (інгібітором кількох ферментів P450, включаючи CYP2D6 і CYP3A4) може збільшувати концентрацію трициклічних антидепресантів у плазмі крові, тому їх дозу потрібно зменшити.
  • Взаємодія у разі постійного прийому пероральних контрацептивів (15 або 30 мг етинілестрадіолу щодня) та Анафранілу^® (25 мг щодня) не встановлена. Немає даних про естрогени як інгібітори CYP2D6, основного ферменту, залученого у кліренс кломіпраміну, і тому взаємодії не передбачається. Хоча у деяких випадках при застосуванні високої дози естрогену (50 мг щодня) та трициклічного антидепресанту іміпраміну відмічалося посилення побічних реакцій та терапевтичної дії, але немає доказів такої залежності стосовно кломіпраміну та необхідності зменшення доз естрогену при їх одночасному застосуванні. Рекомендується контроль ефективності дії трициклічних антидепресантів.
  • Метилфенідат (наприклад риталін) може сприяти збільшенню концентрації трициклічних антидепресантів, можливо, пригнічуючи їх метаболізм, тому необхідно корегувати дозу Анафранілу^®.
• Супутнє застосування вальпроату з кломіпраміном може пригнічувати метаболізм CYP2C та/або фермент UGT і, таким чином, підвищувати рівні кломіпраміну та десметилкломіпраміну в плазмі крові.
• Супутнє застосування Анафранілу^® та грейпфруту, грейпфрутового та журавлиного соку може змінювати концентрацію кломіпраміну в плазмі крові.
  • Деякі трициклічні антидепресанти можуть посилювати антикоагулянтну дію кумаринів (наприклад варфарину), можливо, шляхом інгібування їх метаболізму (CYP2C9). Рекомендується моніторинг протромбіну у плазмі крові.
  • Сумісне застосування Анафранілу^® з препаратами-індукторами цитохрому Р450_, особливо CYP3A4, CYP2C19 та/або CYP1A2, може посилювати метаболізм та знижувати ефективність Анафранілу^®.
  • Індуктори CYP3A4 та CYP2C19, такі як рифампіцин або протисудомні препарати (наприклад барбітурати, карбамазепін, фенобарбітал та фенітоїн), можуть привести до зниження концентрації кломіпраміну у плазмі крові.
  • Відомі індуктори CYP1A2 (наприклад нікотин/компоненти цигаркового диму) знижують концентрації трициклічних антидепресантів. Рівноважна концентрація кломіпраміну у пацієнтів, які курять, у 2 рази нижча порівняно з концентрацією у пацієнтів, які не курять.
  • Кломіпрамін як in vivo, так і in vitro інгібує активність CYP2D6 (окиснення спартеїну) і, як наслідок, кломіпрамін може збільшувати концентрації одночасно застосованих препаратів, що метаболізуються, головним чином за участю CYP2D6, у пацієнтів із фенотипом сильного метаболізму.
• Супутнє застосування із іонообмінними смолами, такими як холестирамін або колестипол, може знижувати концентрацію кломіпраміну в плазмі крові. При необхідності одночасного застосування кломіпрамін рекомендовано призначати як мінімум за 2 години до чи через 4–6 годин після застосування смол.
• Супутнє застосування Анафранілу^® та звіробою (Hipericum perforatum) може знижувати концентрацію кломіпраміну в плазмі крові.

Спосіб застосування та дози

Дорослі.

Гіпокаліємію необхідно пролікувати перед призначенням Анафранілу^®.

Дозу препарату підбирають індивідуально, з урахуванням стану пацієнта. Тактика лікування полягає у досягненні оптимального ефекту на тлі застосування найменших доз препарату,

а також в обережному їх збільшенні, особливо для пацієнтів літнього віку (віком від 65 років) і підлітків, які більш чутливі до Анафранілу, ніж пацієнти інших вікових груп.

Після проведення підтримуючої терапії слід дотримуватися оптимальної дози. Пацієнтам з рецидивами депресії в анамнезі підтримуюча терапія може бути показана протягом тривалішого періоду часу залежно від індивідуального ризику рецидиву. Тривалість та необхідність подальшої терапії слід періодично переглядати.

Для запобігання можливому подовженню інтервалу QT та появі серотонінергічної токсичності не слід перевищувати рекомендовану дозу Анафранілу^®. Будь-яке підвищення дози Анафранілу^® вимагає обережності в разі супутнього застосування інших серотонінергічних лікарських засобів, що пролонгують інтервал QT.

Слід уникати різкої відміни терапії без будь-яких на те медичних підстав, оскільки це може призвести до виникнення побічних реакцій. Якщо Анафраніл^® потрібно відмінити після довготривалої терапії, дозу слід знижувати поступово, а пацієнт повинен знаходитися під пильним контролем.

Внутрішньом'язові ін'єкції.

Розпочинають лікування із введення 25–50 мг (вміст 1–2 ампул), потім щоденно підвищують дозу на 25 мг (1 ампула) до досягнення добової дози 100–150 мг

(4–6 ампул). Після початку поліпшення стану, кількість ін'єкцій поступово зменшують, замінюючи їх підтримуючою терапією пероральними формами препарату.

Внутрішньовенні інфузії.

Лікування розпочинають з внутрішньовенного краплинного введення 50–75 мг

(вміст 2–3 ампул) один раз на добу. Для приготування інфузійного розчину використовують 250–500 мл 0,9% розчину натрію хлориду або розчину глюкози; тривалість інфузії —

1,5–3 години. У ході інфузії потрібне пильне спостереження за пацієнтом для своєчасного виявлення можливих побічних реакцій. Особливу увагу необхідно приділяти контролю артеріального тиску, оскільки може розвинутися ортостатична гіпотензія.

Якщо вдалось досягнути чіткого покращання стану пацієнта, лікування за допомогою інфузій слід продовжувати ще протягом 3–5 днів. Потім для підтримання досягнутого ефекту переходять на прийом препарату внутрішньо; 2 таблетки по 25 мг еквівалентні 1 ампулі Анафранілу, що містить 25 мг препарату.

З метою поступового переходу від інфузійної терапії до підтримуючого перорального прийому препарату можна також спочатку перевести хворого на внутрішньом'язове введення.

Хронічні больові синдроми. Дозу Анафранілу^® слід підбирати індивідуально, з урахуванням супутнього прийому аналгетичних засобів (а також з урахуванням можливості зменшення їх застосування).

Пацієнти літнього віку (від 65 років). Пацієнти літнього віку (від 65 років) загалом чутливіші до Анафранілу^®, ніж пацієнти інших вікових груп. Отже, таким пацієнтам слід з обережністю підвищувати дозу Анафранілу^®. Лікування розпочинають із призначення 10 мг на добу. Потім поступово, приблизно протягом 10 діб, добову дозу препарату підвищують до оптимального рівня, що становить 30–50 мг, і зберігають її на цьому рівні до закінчення лікування.

Діти.

Кломіпрамін у формі розчину для ін'єкцій дітям не застосовують.

Передозування

Симптоми, що розвиваються при передозуванні Анафранілу^®, схожі на ті, що описані при передозуванні інших трициклічних антидепресантів. Головними ускладненнями є порушення з боку діяльності серця і неврологічні розлади. У дітей випадковий прийом препарату внутрішньо необхідно розцінювати як дуже серйозний випадок, який може мати летальний наслідок, незалежно від прийнятої дози.

Симптоми зазвичай виникають протягом 4 годин після застосування препарату і досягають максимальної вираженості через 24 години. Внаслідок повільного всмоктування (антихолінергічна дія препарату) тривалість періоду напіввиведення і гепатоентеральної рециркуляції активної речовини, тобто періоду можливих проявів передозування, досягає

4–6 днів.

У зв'язку з передозуванням таблеток Анафранілу^® з уповільненим вивільненням повідомлялося про рідкісні випадки утворення фармакобезоарів (згустків неперетравленої або незасвоюваної речовини) різної тяжкості, в тому числі з летальним наслідком. Фармакобезоар може бути рентгеноконтрастним, що означає неможливість виключення цього діагнозу на основі радіологічного підтвердження (рентгенологічно або

КТ-скануванням). Утворення фармакобезоару може призвести до повільного,

але безперервного вивільнення і абсорбції кломіпраміну, що може призвести до ускладнень

у разі передозування, у т.ч. до летального наслідку через години після прийому препарату

і початкового лікування за допомогою промивання шлунка та активованого вугілля. Оскільки промивання шлунка може бути неефективним і навіть може спровокувати ще більше підвищення системних рівнів препарату, у деяких популяцій пацієнтів слід розглянути доцільність фізичного видалення безоару ендоскопічними

або хірургічними методами. Випадки утворення фармакобезоарів є досить рідкісними, тому клінічні дані щодо оптимального лікування з урахуванням як симптомів та стану пацієнта, так і рівня діючої речовини та розміру і розташування фармакобезоару недостатні.

Прояви передозування.

З боку центральної нервової системи: сонливість, ступор, кома, атаксія, занепокоєння, збудження, посилення рефлексів, ригідність м'язів, хореоатетоїдні рухи, судоми. Крім того, можуть спостерігатися симптоми, пов'язані із серотоніновим синдромом (наприклад гіперпірексія, міоклонус, делірій та кома).

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, тахікардія, аритмія, подовження інтервалу QT та аритмії з двоспрямованою шлуночковою тахікардією, порушення внутрішньосерцевої провідності, шок, серцева недостатність; дуже рідко — зупинка серця.

Крім того, можливі пригнічення дихання, депресія, ціаноз, блювання, пропасниця, мідріаз, підвищення потовиділення, олігурія або анурія.

Лікування. Специфічного антидоту не існує. Лікування переважно симптоматичне

і підтримуюче.

При підозрі на передозування Анафранілу^®, особливо дітей, пацієнта слід госпіталізувати

і уважно спостерігати за ним протягом 72 годин.

Лікування ґрунтується на застосуванні сучасних методів інтенсивної терапії з постійним моніторингом функцій серця, газового складу та електролітів крові, а також на вживанні у разі необхідності таких невідкладних заходів, як протисудомна терапія, штучна вентиляція легенів і методи реанімації. Повідомлялося про те, що фізостигмін може спричиняти виражену брадикардію, асистолію та судоми, тому застосовувати цей препарат для лікування передозування Анафранілу^® не рекомендується. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз неефективні, оскільки концентрації кломіпраміну у плазмі крові незначні.

Як лікування інтоксикації високими дозами таблеток трициклічних антидепресантів із стандартним вивільненням рекомендована первинна дезактивація активованим вугіллям або промивання шлунка протягом однієї години після прийому. З огляду на підвищений ризик судом активоване вугілля має переваги над промиванням шлунка. Пацієнтам з важкою інтоксикацією або частковою втратою захисних рефлексів потрібно спочатку провести інтубацію трахеї за допомогою трубки. Повторне пероральне застосування активованого вугілля може бути ефективним для прискореного виведення (вторинної дезактивації) деяких трициклічних антидепресантів. Гемодіаліз не є ефективним методом вторинної дезактивації.

Пацієнтам з гіпотензією та/або шлуночковою аритмією з розширенням комплексу QRS на ЕКГ (> 100 мсек) показане застосування розчину бікарбонату натрію (1 ммоль/кг) у вигляді болюсної ін'єкції або короткої інфузії (5 хв). Процедура може бути повторена до підвищення артеріального тиску та нормалізації ЕКГ, але тільки до максимального рН артеріальної

крові — 7,55. Може бути необхідним внутрішньовенне введення лідокаїну. Пацієнтам з брадіаритмією показане тимчасове встановлення водія ритму. При двоспрямованій шлуночковій тахікардії рекомендована внутрішньовенна ін'єкція в разовій дозі 0,5–1,5 г магнію сульфату.

Пацієнтам з судомами — внутрішньовенне введення бензодіазепінів.

Хворим з комою і/або дихальною недостатністю — інтубація і штучне дихання.

Гіпервентиляцію можна використати для підвищення рН артеріальної крові тільки тоді, коли супутньо не застосовуються бікарбонати (ризик тяжкого алкалозу).

Через вплив на серце піридостигмін і фізостигмін протипоказані при лікуванні периферійних та центральних антихолінергічних симптомів.

Побічні реакції

Небажані явища, що виникають, як правило, є слабовираженими і транзиторними, зникають у ході продовження лікування або після зниження дози Анафранілу^®. Вони не завжди пов'язані з рівнем активної речовини препарату у плазмі крові або з його дозою. Деякі небажані явища, такі як загальна слабкість, порушення сну, хвилювання, відчуття тривоги, запор, сухість у роті, часто буває важко відрізнити від проявів депресії.

У разі розвитку серйозних побічних реакцій з боку нервової системи або психічного статусу Анафраніл^® слід відмінити.

Особи літнього віку особливо чутливі до змін з боку нервової, серцево-судинної системи, психічної сфери, а також до антихолінергічної дії Анафранілу^®. Метаболізм і виведення лікарських засобів у цьому віці можуть уповільнюватися, що призводить до підвищення концентрацій препаратів у плазмі крові навіть при застосуванні середніх терапевтичних доз.

Частота виникнення побічних реакцій оцінюється таким чином: дуже часто (> 1/10); часто (від > 1/100 до < 1/10); нечасто (від > 1/1000 до < 1/100); рідко (від > 1/10000 до < 01/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи поодинокі випадки.

Психічні розлади:

дуже часто — запаморочення, транзиторна втомлюваність, занепокоєння, підвищення апетиту;

часто — розгубленість, дезорієнтація, галюцинації (особливо у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів із хворобою Паркінсона), відчуття тривоги, збудження, порушення сну, маніакальний стан, гіпоманіакальний стан, агресивність, порушення пам'яті, деперсоналізація, посилення депресії, порушення концентрації уваги, безсоння, нічні кошмари, позіхання;

нечасто — активація симптомів психозу.

З боку нервової системи:

дуже часто — запаморочення, тремор, головний біль, міоклонус;

часто — делірій, порушення мовлення, парестезії, м'язова слабкість, підвищення тонусу м'язів; нечасто — судоми, атаксія;

дуже рідко — зміни на електроенцефалограмі, гіперпірексія, екстрапірамідні симптоми (включаючи дискінезію), медикаментозна гарячка, нейролептичний злоякісний синдром.

З боку серцево-судинної системи:

часто — синусова тахікардія, відчуття серцебиття, ортостатична гіпотензія, клінічно незначущі зміни на ЕКГ (наприклад інтервалу ST або зубця Т) у пацієнтів, які не мають захворювань серця; іноді — аритмії, підвищення артеріального тиску;

дуже рідко — порушення внутрішньосерцевої провідності (наприклад розширення комплексу QRS, збільшення інтервалу QT, зміни інтервалу PQ, блокада ніжок пучка Гіса, двонаправлена шлуночкова тахікардія, особливо у пацієнтів із гіпокаліємією).

З боку шлунково-кишкового тракту:

дуже часто — сухість у роті, запор;

часто — нудота;

рідко — блювання, дискомфорт у животі, діарея, зниження апетиту, втрата апетиту, дисгевзія.

З боку гепатобіліарної системи:

часто — підвищення рівня трансаміназ у крові;

дуже рідко — гепатит із жовтяницею чи без неї.

З боку шкіри та підшкірної клітковини:

дуже часто — підвищене потовиділення;

часто — алергічні дерматити (висипання, кропив'янка), фотосенсибілізація, свербіж;

дуже рідко — місцеві реакції після внутрішньовенних ін'єкцій (тромбофлебіт, лімфангіт, відчуття жару та алергічні шкірні реакції), набряки (місцеві або загальні), випадання волосся;

зміни у місці введення.

З боку нирок та сечовидільної системи:

дуже рідко — затримка сечі та затримка рідини в організмі.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз:

часто — порушення лібідо і потенції, еректильна дисфункція;

нечасто — галакторея, збільшення грудей.

З боку ендокринної системи та обміну речовин:

дуже часто — сухість у роті, підвищена пітливість, порушення сечовиділення;

часто — припливи, мідріаз;

дуже рідко — синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону.

З боку метаболізму та харчування:

дуже часто: збільшення маси тіла.

З боку імунної системи:

дуже рідко — алергічний альвеоліт (пневмоніт) з еозинофілією або без неї, системні анафілактичні/анафілактоїдні реакції, включаючи артеріальну гіпотензію.

З боку системи крові та лімфатичної системи:

дуже рідко — лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, еозинофілія, пурпура.

З боку органів зору:

дуже часто — порушення акомодації, нечіткість зору;

дуже рідко — глаукома.

З боку органів слуху та лабіринту:

часто — дзвін у вухах.

Інші. Після раптової відміни або швидкого зниження дози Анафранілу^® іноді виникають такі симптоми: нудота, блювання, біль у животі, діарея, безсоння, головний біль, дратівливість, відчуття тривоги.

Побічні явища, визначені на підставі спонтанних повідомлень у ході постмаркетингового спостереження

Оскільки розмір охоплюваної популяції невідомий, частоту виникнення цих реакцій достовірно визначити неможливо.

Порушення з боку нервової системи:

серотоніновий синдром, екстрапірамідні симптоми (у тому числі акатизія і пізня дискінезія).

Порушення з боку скелетно-м'язової системи:

рабдоміоліз (як ускладнення злоякісного нейролептичного синдрому).

Дослідження:

гіперпролактинемія.

Епідеміологічні дослідження, проведені головним чином за участю пацієнтів віком ≥50 років, свідчили про підвищений ризик переломів кісток у пацієнтів, що одержують SSRI та трициклічні антидепресанти. Механізм, що зумовлює даний ризик, невідомий.

Термін придатності

5 років.

Умови зберігання

Зберігати в захищеному від світла, недоступному для дітей місці.

Несумісність

Розчин для ін'єкцій несумісний з розчином диклофенаку натрію для ін'єкцій.

Категорія відпуску

За рецептом.